В юності я був присутнім на виступі естрадного гіпнотизера. І навіть намагався стати безпосереднім учасником цього виступу. Однак у мене зовсім були відсутні ефекти, які викликалися його навіюваннями в інших глядачів. Відібрані кількома помічниками «безсовісні щасливці» демонстрували чудеса можливостей людини. Перебуваючи під гіпнозом, вони читали напам’ять давно забуті вірші, напрочуд тонко розігрували театральні сценки, робили в думці обчислення з багатозначними цифрами та, що мене вже зовсім добило, демонстрували вміння, які за тодішнім моїм розумінням могли бути доступні тільки індійським йогам – ходили по битому склу і без будь-яких наслідків лягали на нього. У житті я здобув дві вищі освіти, кожна з яких передбачала досить серйозне вивчення психології. Згодом ці знання дуже стали мені в пригоді в практичній діяльності, яка була пов’язана з частими стресовими ситуаціями. Не забував я і своє захоплення гіпнозом, як «чудовим» способом досягнення незвичайних, на мою думку, результатів та можливостей. Я «перехворів» на містичні можливості індійських факірів, на «феноменальні» здібності адептів усіляких східних бойових мистецтв, побував на полях «кастанедівщини» і поринув у хвилі НЛП, що активно збиваються інструкторами, жадібність яких могла змагатися тільки з їхньою некомпетентністю. За цей час мені пощастило зустріти серйозних фахівців і наставників та вчитися в них. Під керівництвом одного з найкращих у нас фахівців Є.В. Тичковського я серйозно вивчав аутогенне тренування, пройшов курс статико-динамічної медитації Гатка у відставного офіцера індійської армії сикха Саїдулла-хана, освоював методику саморегуляції «Ключ» у її засновника Х.М. Алієва, освоїв і практикую на рівні інструктора гімнастику ХАДУ під керівництвом її творця З.Ш. Арабулі, а також гімнастику Стрельникової. Потрібно сказати, що певні результати моїх занять були однозначно присутніми. Однак мене вони не зовсім влаштовували. Залишалося стійке відчуття недомовленості якоїсь, інстинктивне розуміння, що ці результати можуть і повинні бути якісно іншими. Мені, як і Фоксу Малдеру із «Секретних матеріалів», хотілося вірити, що істина десь поруч. Виявилося, що це справді так.
З гіпнологом, доктором психологічних наук, професором Каліфорнійського університету Юрієм Медвіним я познайомився із зовсім практичного приводу. Для певної категорії осіб, навантаження на яких у процесі виконання ними поставлених завдань бувають просто позамежними, виникла потреба в системі саморегуляції та антистресової підготовки. Також потрібен був спеціаліст, який уже мав би результативний досвід викладання такої системи. Як рішення Юрій запропонував освоєння трирівневого курсу «Активного трансового стану», автором якого він є, а також великодушно приділив кілька годин зі свого досить щільного робочого графіка для роз’яснень та відповідей на мої запитання. Мене зацікавила сама назва – «Активний трансовий стан». Загальновідомо, що обов’язковою умовою активізації результатів гіпнозу, аутогенного тренування, медитацій є тиша, спокій, розслаблення. Це є і слабкістю цих методів, адже результати такого тренування необхідні саме у метушні та стресі повсякденності. Юрій заявляв про можливість навчання саморегуляції та отримання відповідних ефектів у бадьорому та активному стані, що суперечило всьому моєму попередньому досвіду. Що ж, «невидальщина не небувальщина», подумав я тоді й зважився на освоєння методу. Перший рівень освоєння Активного трансового стану (АТС-1) триває протягом п’яти днів. Кожне заняття займає трохи більше години. Все просто, ніякої містики та таємничості. У процесі заняття я лягав на канапу і в спокійному розслабленому стані прослуховував певне навіювання. Під час навіювання, передпліччя та кисть правої руки ніби мимо моєї волі підіймалися, демонструючи ефект, відомий у «Ключі» та НЛП як левітація руки. На першому занятті по закінченні навіювання, Юрій, використовуючи прийоми гіпнотерапії, дав мені можливість випробувати на собі можливість входження в транс і вихід з нього, залишаючись при цьому в активному стані. І не просто дав відчути, а й докладно пояснив, що таке транс, як він виникає, навіщо потрібний і як цю здатність людського організму можна поставити під усвідомлений контроль. Окрім щоденних занять з інструктором, перед сном я намагався увійти в такий стан і відчути ефект левітації обох рук. Потрібно сказати, що я ініціативно пішов дещо далі, аніж цього вимагає методика освоєння АТС-1. Мені хотілося активізувати свій попередній досвід занять саморегуляцією з позицій нових знань та навичок, здобутих під керівництвом Юрія. Я виконував ці вправи стоячи, але для кращої концентрації із заплющеними очима, а згодом і з відкритими. До кінця рівня я отримав стійку навичку входження у трансовий стан лежачи та стоячи. Якість цього стану суб’єктивно підтверджувалася левітацією рук і виникаючими автоколивальними рухами тіла, які можна виконувати протягом достатнього тривалого періоду часу. Заради цікавості я провів у такому стані близько трьох годин і перервав вправу просто тому, що стало нудно. Треба сказати, що у цьому стані я нарешті не тільки відчув на якісно вищому рівні, а й зрозумів сенс і ефект вправ синхрогімнастики та прийомів пошуку ключа із системи Х.М. Алієва. Під час левітації рук і автоколивальних рухів тіла я зазнав спонтанної нетривалої напруги м’язів такої сили, що в мене стали трохи боліти місця прикріплення м’язів. Деякі м’язові групи напружувалися сильніше, інші – слабше, але це був той рівень напруги, який своєю якістю викликав подив у мене, людини, яка частину свого життя присвятила спорту. Далі я спробував викликати таку напругу усвідомлено за власним бажанням. І це вийшло. За моїми відчуттями рівень здатності до фізичного зусилля зріс на 20-25 відсотків. Я став якісно інакше відчувати свої м’язи та тіло. Рухи стали гармонійнішими, плавнішими. Суб’єктивне відчуття, що при виконанні фізичних зусиль почала проявлятися синергія груп м’язів, що раніше мені була недоступна. Також підвищилася швидкість впрацьовування у незнайому раніше фізичну та розумову діяльність. Додам, що саме собою перебування у трансовому стані є гарним відпочинком і стимулює подальшу результативну активність у роботі. Після проходження рівня протягом тижня я самостійно закріплював отримані навички до стану стійкого освоєння. Другий рівень «Активного трансового стану» (АТС-2) за часом вивчення та тривалості занять не відрізняється від першого. Але це єдина схожість. На першому ж занятті другого рівня мені було запропоновано увійти в трансовий стан згідно з наявними навичками. На тлі цього стану Юрій вербально створив для мене картину якогось фантастичного світу та запропонував відчути себе в ньому, а також дослідити цей світ, відпустивши у вільний політ свою фантазію та відчуття. Це не просто, але й не так, щоб дуже складно. Складно стало потім, коли цю вправу потрібно було виконувати з відкритими очима, зберігаючи при цьому доступний рівень трансу й одночасно утримувати уявну картинку у свідомості. Це реально важко, не просто блукати, а цілеспрямовано досліджувати якийсь уявний світ, намагаючись відстежувати відчуття, що виникають у тілі, і при цьому бачити навпроти себе сувору прозу життя — шматок стіни і деталі обстановки кабінету. Це завдання дратувало мене ще й своєю абстрактністю. Я орієнтований на отримання результатів практичної якості, а не на віртуальні подорожі у віртуальному світі. Потрібно віддати належне якості роботи інструктора. Юрій миттєво вловив мій стан. А після заняття роз’яснив, що як концентрація та здатність до фізичного зусилля починаються з уміння розслабитися, так і доступ до внутрішніх ресурсів та можливостей починається зі створення інструментарію для роботи з цими ресурсами. Протягом п’яти днів, під керівництвом Юрія та самостійно вдома я входив у трансовий стан і працював над вирішенням завдання: увійти в транс, досягти доступної якості цього стану, побачити у свідомості картинку уявного світу та почати його вивчення, відкрити очі, зберегти якість трансу на доступному рівні, продовжувати виконувати віртуальну роботу, бачити навколишню реальність, не концентруючись на ній, не повністю вивалитися в реал. Щойно я посилював щось одне, все інше розбігалося і руйнувалося. Я заплющував очі, знову повертався в транс і починав все наново. Якісний стрибок стався тоді, коли мені нарешті вдалося реалізувати пораду Юрія.
Мені вдалося перестати створювати віртуальну картину світу, а почати пасивно рухати фокус своєї внутрішньої уваги, слідуючи польоту своєї фантазії. Чи вдалося перекласти роботу зі створення віртуальної картинки на когось чи на щось…? Не знаю. Картинка набула глибину та деталі, у мене з’явилася можливість відстежувати тілесні реакції і навіть замислюватися про значення «видимих» на тлі стіни та шафи образів. Не відразу, але поступово в мене почало виходити. Правда якість картинки гуляла в широкому діапазоні від «майже як у 3-D кіно», до «…, а це ж смуга на шпалерах». Але в будь-якому випадку це був уже якісно новий для мене рівень сприйняття навколишнього себе, свого тіла і свого внутрішнього світу. Після п’ятиденного курсу я майже двадцять днів практикував самостійно, домагаючись стійких навичок входження, виходу та перебування у трансовому стані. Можна було б довго описувати віртуальний світ, який я вивчав, його особливості та парадокси, відчуття його величезності та мікроскопічності одночасно. Мене вразила подібність цього віртуального світу з описом світобудови у віруваннях давніх слов’ян. Було чітке відчуття нерозривної єдності трьох, які стояли одна над одною, частин, що за змістом збігаються із зображеннями на древньому Стовпі-Перуні – «Яв-Прав-Нав». Але все це суто індивідуально та суб’єктивно. А якщо коротко, то я отримав можливість доступу до своєї підсвідомості. Я можу вольовим зосередженням викликати стан, у якому поставити собі питання та отримати відповідь на нього до закінчення виголошення питання. Найчастіше відповіді правильні, але бувають і невірні. Запитання на деякі теми взагалі залишаються без відгуку. Я схильний до емпатії. Нині ця здатність відчувати емоції та стан людини посилилася. Зосередившись на людині або її образі, я можу отримати про неї певну інформацію. Так, перебуваючи вперше в одному офісі, я звернув увагу на дуже високі підбори туфель жінки – керівника відділу роботи з персоналом. А далі мені пішла інформація про неї. Ну і гаразд, пішла і закінчилася. Але через двадцять хвилин у курилці я став свідком розмови співробітників фірми про цю жінку і інформація, отримана з нізвідки, отримала своє підтвердження відсотків на вісімдесят. Подібний випадок був не один. Також, перебуваючи в трансовому стані, я раптово в довільному порядку став згадувати різні події свого життя. Я переглядав ці уривки і в міру перегляду відчув полегшення і ніби відчуження від вантажу минулого та емоцій, пов’язаних з ним. Третій рівень Активного трансового стану (АТС-3) мене здивував. Я припускав, що на цьому рівні буде все те саме, але під фізичним навантаженням. На жаль мені… Протягом п’яти днів Юрій мне повернув до прослуховування певного навіювання на тлі трансового стану тієї глибини і якості, який я навчився досягати за два попередні етапи. Щодня самостійно я займався тим самим, без прослуховування навіювання, просто намагаючись відтворити випробувані на занятті відчуття. У процесі занять, на тлі навіювання, я відчув почуття якогось глобального поєднання, єдності. Після виходу з трансового стану відчуття зв’язку залишилося і я можу викликати його, коли захочу. За результатами занять навколо тіла з’явилося ледве вловиме відчуття комбінезону, скафандра, яке буває іноді, коли одягаєш товстий, легкий і зручний одяг. Що це за відчуття і для чого воно, думаю мені доведеться ще дізнатися. Чи ні. Наразі я продовжую освоювати АТС-3 самостійно протягом зазначеної Юрієм кількості днів. Тішить, що є куди рухатися і поле для розвитку просто невимірне. Але з іншого боку не так однозначно, як хотілося б. Так як з усього цього я хотів би знайти на рівні умовного рефлексу стійку навичку здійснювати вольовим посилом знеболювання, зігрівання тіла, вміння зупиняти кровотечу, відпочинок за короткий проміжок часу, освоєння значних масивів інформації з використанням підсвідомості та інші, вживаючи модне словечко, лайфхаки, до яких ми однозначно здатні, але реалізації яких позбавлені через що…? Бог знає… І ще, тепер я точно знаю, що гіпноз, він же транс, не замінює ніякої роботи або навчання, але однозначно її прискорює, інтенсифікує і переводить сам процес діяльності на якісно інший рівень. Питання у волі до оволодіння цим станом на рівні сталої навички та використання його у повсякденному житті. Життя не змінюється, змінюється його комфорт та якість, а потім змінюється життя. Тож варто спробувати!